Інтерактивні технології на уроках хімії

Педагогічне кредо:

перебуваючи поруч з учнем , допомогти  йому,

на­правити  на шлях творчості.

„Хто цікавиться преметом, у того відкриті очі і розум” – цю педагогічну істину можна закласти в основу пізнання, в основу навчання, в основу активних та інтерактивних технологій навчання. Сьогодні складно не погодитися з тим, що учні не завжди проявляють інтерес до хімії. Магічне слово „хімія”, у якому сховано так багато таємного, чарівного, надприродного, що бентежить розум має зовсім інший зміст для них. Одна з причин втрати інтересу до предмета – це невідповідність низки прийомів навчання для нинішніх школярів. Навчально-виховний процес організований оптимально, якщо учня не виховують, а створюють умови для виховання, не вчать, а створюють умови в яких він вчиться. Очевидно, що організація таких умов навчання тісно пов’язана з розвитком відповідної мотивації. Останнім часом у методиці викладання хімії ( та й інших предметів ) на формування мотивації звертають дедалі більше уваги. Будь-яка діяльність, включаючи навчально-пізнавальну стимулюється мотивами, заснована на потребах. Проблема мотивації зводиться, по суті, до перетворення потреб на мотиви, до формування пізнавального інтересу – провідного мотиву в навчанні.

Соціальні перетворення в українському суспільстві докорінно змінили орієнтацію в галузі освіти. Нова освітня філософія визначила головну стратегію педагогічної діяльності: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, у твердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учня. Розв’язання цих актуальних проблем можливе лише на основі широкого запровадження нових педагогічних технологій спрямованих на розвиток творчих сил, здібностей та нахилів особистості. Слід відзначити, що інтерактивне навчання дозволяє розв’язати відразу кілька завдань. Головне – розвиває комунікативні уміння і навички, що дуже важливо дляучнів, сприяє встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, бо учить працювати в команді, дослухатись до думки кожного. І ще – використання інтерактиву знімає нервову напругу, дає змогу змінювати форми діяльності, переключати увагу на вузлові питання.

Інтерактивні технології сприяють особистісно  ̶  зорієтованому, диференційованому та інтегрованому навчанню, що є головними напрямками при викладанні хімії.

Основними видами навчальних занять з хімії є уроки формування, удосконалення та застосування знань, умінь та навичок та уроки – лабораторні заняття. Практикуються такі види бесід:

– проблемна лекція-бесіда;

– діалогічна бесіда з елементами проблемної і пошукової роботи;

– бесіда – дискусія з елементами проблемної і пошукової роботи;

– бесіда – рольова гра;

– брейн-ринг;

– прес-конференція.

Кожен мій урок починається з актуалізації (передбачення), під час якої спрямовую учнів на те, щоб вони думали над темою, яку починають вивчати, і ставили запитання. Учні активно пригадують, що вони знають із цієї теми, встановлюють рівень власних знань з предмета. Потім підводжу учнів до формулювання запитань, пошуку, осмислення матеріалу, відповідей на попередні запитання, визначення нових запитань і намагання відповісти на них. Завершується урок рефлексією, під час якої учні обмінюються з іншими про те, як нові знання змінили їхні попередні уявлення. Роль вчителя на уроці полягає у наданні своєчасної допомоги і керуванні навчальною діяльністю школярів.

Найефективнішим навчання стане тоді, коли учень виявить максимальну активність, а учитель – активніше користуватиметься функцією консультанта та організатора навчального процесу.

З метою підвищення ефективності навчання, я використовую метод проблемного навчання, форми колективної, індивідуальної та самостійної роботи учнів, надає перевагу розв’язуванню задач логічного, навчального, пошукового характеру.

Для того, щоб активізувати розумову діяльність учнів, пробудити їх пізнавальний інтерес, я застосовую один із прийомів сучасних технологій навчання – проблемний підхід при вивченні хімії. Цей підхід використовую на різних етапах уроку. Вивчення нового матеріалу намагається зробити активним процесом, залучити учнів до більш інтенсивної розумової роботи. Проблемні питання при постановці хімічного експерименту змушують учнів будувати гіпотези, вирішувати теоретичні питання, робити правильні висновки, прогнозувати властивості речовин тощо.

Організація освітнього процесу ґрунтується  на тому факті, що для повноцінного навчання необхідне співробітництво учнів між собою, без прямого втручання вчителів. Зважаючи на це, в освітньому процесі використовую не лише індивідуальні та фронтальні форми навчальних занять, але й колективні. Необхідність поєднання індивідуальних і колективних форм організації навчальної роботи визначається тим, що сприйняття навчальної інформації може відбуватися і при фронтальних заняттях, а засвоєння знань, оволодіння учнями навчальними вміннями та навиками відбувається лише під час власної діяльності учня.

Обов’язковою умовою реалізації основних функцій навчання хімії (навчальної, розвиваючої, виховної) є формування активної пізнавальної діяльності учнів. Для активізації самостійної і творчої діяльності учнів  я використовую  різні форми та методи роботи.

Працюючи над підвищенням якості знань учнів, використовую додаткові завдання під час розв’язування задач, розв’язування задач різними способами, індивідуальну роботу з розвиваючим навчанням  на уроках, творчі задачі, практичні та лабораторні роботи Під час вивчення теоретичних питань, які важко піддаються засвоєнню, таких як хімічний зв’язок, пропонує не лише ілюстративні досліди, але й досліди проблемного характеру, так як вони забезпечують активізацію пізнавальної діяльності учнів, вчать самостійно мислити, розвивають інтерес до предмета, поглиблюють знання, розширюють науковий кругозір й часто виводять на новий рівень розуміння раніш вивчених питань шкільної програми.

Самостійну роботу учнів на уроках хімії проводжу за спеціальними завданнями. Від мети, змісту, форми завдання залежить характер діяльності школярів. Організовуючи самостійну роботу, ставлю різну мету навчання, розвитку й виховання учнів . Мета і відповідні до неї завдання взаємозв’язані.

Проводячи досліди, спрямовую роботу таким чином, щоб учні вдосконалювали уміння поводитись з реактивами і хімічним посудом, фіксувати ознаки реакцій. Одночасно розвивається їхнє логічне мислення. Адже щоб виконати це завдання, школярі активно порівнюють, аналізують, узагальнюють і абстрагують – встановлюють закономірності поведінки металів у присутності іонів інших металів. Виконання цього завдання певною мірою сприяє формуванню діалектичного мислення, оскільки дає можливість учням звернути увагу на явище і його суть, виявити фактичну суперечливість природи елемента, який поєднує в собі функції окисника й відновника, знайти причину і наслідок і т.д.

Крім того, поглиблюється пізнавальний інтерес, зміцнюються загальнотрудові вміння, наприклад, уміння планувати роботу, розподіляти час і увагу при проведенні порівняльних спостережень за реакціями, оцінювати результати своєї роботи.

Самостійна робота завжди має повну дидактичну спрямованість. Основною її дидактичною метою на уроці є вивчення нового матеріалу, вдосконалення набутих знань і вмінь, перевірка результатів навчання. Здебільшого одна і та сама робота дає змогу одночасно розв’язати кілька завдань. Наприклад, коли учні самостійно опрацьовують новий матеріал, читаючи підручник чи виконуючи лабораторний дослід, то разом із сприйманням нових знань вони удосконалюють наявні знання, перевіряють результати своєї роботи, а в ряді випадків цю перевірку здійснює сам учитель.

Широке застосування самостійної роботи учнів у  практиці моєї роботи  дає змогу успішно розв’язувати багато навчально-виховних завдань: підвищити свідомість і міцність засвоєння знань учнями; виробити в них уміння й навички, яких вимагає навчальна програма; навчити користуватися набутими знаннями і вміннями в житті, в суспільно – корисній праці, розвивати в учнів пізнавальні здібності, спостережливість, допитливість; формувати логічне мислення, творчу активність під час засвоєння знань; прищеплювати їм культуру розумової і фізичної праці, вчити їх самостійно продуктивно і з інтересом працювати; готувати учнів до того, щоб вони могли ефективно займатися у майбутньому.

Методи навчання природничо – наукових  дисциплін диференціюється на дві взаємозв’язані групи. Перша проявляється в засвоєнні змісту навчальних предметів за допомогою слова (бесіда, розповідь, пояснення). Друга група методів – це самостійна робота учнів при сприйнятті, засвоєнні, удосконаленні і використанні знань.

Необхідно відмітити, що саме взаємодія словесних методів навчання з самостійною роботою учнів веде до підвищення результативності навчального процесу в цілому. Специфіка змісту природничо-наукових дисциплін обумовлює необхідність використання різних методів самостійної роботи учнів при будь-якій організаційній формі навчальних занять і при здійсненні будь-якої ланки педагогічного процесу, в якій би послідовності ці ланки не здійснювалися. Причому раціональна організація самостійної роботи учнів значно посилює всі пізнавальні процеси школярів – відчуття, сприйняття, пам’ять, увагу, уявлення, мислення, мову. Кожний з методів в більшій або меншій мірі посилює осмислення запам’ятовування, розвиває увагу.

До методів самостійної роботи природничих дисциплін можна віднести спостереження одиничних об’єктів,  порівняльно – аналітичних  спостережень, навчальний експеримент, конструювання і моделювання, розв’язування задач, робота з навчальними книгами.

1. Спостереження

Для правильної організації спостереження в самостійній діяльності учнів необхідно знати психологічні і фізіологічні основи цього виду діяльності. Психологія розглядає спостереження як планомірне і більш або менш тривале сприйняття, здійснюване з метою з’ясувати відмінні ознаки об’єктів, які сприймаються, або прослідкувати протікання будь-якого явища, виявити ті зміни, які відбуваються в об’єктах спостереження.

Навчальне спостереження – не просте розглядання об’єктів, що вивчаються, процесів, явищ. Спостереження потребує від школярів дослідницького підходу і самостійного знаходження правильних відповідей на поставлені питання.

При відсутності елементу дослідження творча роль спостереження неефективна. Успіх кожного спостереження залежить від чіткого визначення його пізнавальної цілі і від послідовності дій учнів .

Плануючи спостереження як самостійну роботу учнів на уроці, вчитель повинен продумати розчленування спостереження на взаємозв’язані частини, а також передбачити ефективні способи самоконтролю для вияснення результатів виконання учнями цих частин і отримання зворотної інформації .

Немале значення для ефективності навчальних спостережень має синтез отриманих результатів, який відображає ознаки предмету чи явищ, які вивчаються, для пізнання яких і виконується спостереження.

Здійснювати спостереження в рівній ступені можна на уроках, практичних і лабораторних заняттях, екскурсіях.

Наприклад: вивчення реакції нейтралізації в VIIІ класі . Вчитель повідомив, що протікання реакції між кислотою і лугом легко виявити за зміною кольору індикатору. А як бути, якщо основа не розчиняється у воді і тому на індикатор не діє?     Питання зацікавило учнів. Потім вчитель запропонував одержати купрум(ІІ)гідроксид і попередив, що спостереження ознак цієї реакції допоможе знайти відповідь на поставлене запитання. Учні згадали, що нерозчинні основи отримують реакцією обміну між лугом і сіллю, і описали властивості чистих речовин і розчинів (натрій гідроксид, купрум(ІІ) хлорид). При проведенні досліду учні відмітили ознаки цієї реакції.

2. Навчальний експеримент

Залучення молоді до вивчення природничо-математичних дисциплін – одне з нагальних завдань сучасної освіти. Вирішувати його потрібно шляхом оновлення змісту освіти на рівні середньої школи та посилюючі зв’язків з промисловістю та бізнесом. Метою шкільної хімічної освіти є здобуття учнями загальноосвітнього мінімуму хімічних знань. Проте свідоме засвоєння хімічних знань можливе лише за умови поєднання теорії з практикою, підкріпленою експериментами . Експеримент відіграє важливу роль у процесі викладання хімії. По-суті експеримент – це проміжна ланка між теоретичною частиною програми і умінням застосовувати ці знання на практиці. Порівняно з іншими методами самостійної роботи, які використовуються при вивченні природничих дисциплін, експеримент найбільш ефективний в навчально-виховному відношенні.

Навчальний експеримент значно складніший порівняно з іншими методами самостійної роботи, тому при його використанні учні витрачають більше часу і сил. Він завжди зв’язаний з спостереженням, але має свої якісні відмінності.

Навчальний експеримент протікає в певній послідовності. По-перше, здійснюється спостереження за об’єктами, які підлягають дослідженню, виясненню їх зовнішніх характерних ознак і властивостей. По-друге, формується гіпотеза або наукове припущення, яке визначає мету експерименту, яку потрібно здійснити і довести. По-третє, проводиться планування експерименту, який забезпечує умови, які дозволяють слідкувати за проходженням експерименту, які намічають практичні дії досягнення мети (прийоми дослідження, фіксації отриманих результатів тощо). Після цього експеримент виконується у відповідності з планом. Отримані результати підтверджують або заперечують гіпотезу.

Навчальний експеримент проводиться під керівництвом вчителя, найчастіше на лабораторних заняттях. У процесі уроку вчитель може запропонувати учням виконати той чи інший короткочасний дослід, не вдаючись до читання інструкції, а тільки керуючись усними вказівками вчителя.

Обов’язкова присутність в навчальному експерименті елементів дослідження стимулює пізнавальний інтерес учнів, загострює процеси чутливого пізнання і посилює цілеспрямованість понятійного мислення. В результаті цього учні отримують конкретні дані і роблять об’єктивні висновки про суть об’єкта, процесу, явища, що досліджується .

Формування в учнів умінь проводити хімічний експеримент починається з виховання стійкої уваги, здатності спостерігати за демонстраційним експериментом, що проводить вчитель, осмислювати послідовність дій, прогнозувати кінцевий результат.

При виконанні лабораторних дослідів у 7 класі учні працюють самостійно, причому в цьому віці вони виявляють особливу зацікавленість до предмета хімії.

Наприклад, у 8 класі при вивченні теми «Оксиди, їх склад, назва, класифікація» учням пропонується здійснити перетворення: з купрум(II) оксиду одержати купрум(II) гідроксид. Сама по собі ця задача проста, але, щоб її розв’язати, необхідно правильно провести дослідження.

Так, якщо до купрум(II) оксиду додати води, учні побачать, що реакція не відбувається, тому необхідно шукати інший спосіб. Це дає можливість активізувати діяльність учнів.

Вивчаючи тему «Хімічні властивості кислот», учням пропонується виконати лабораторний дослід «Дія кислот на індикатори».

Для цього у три пробіркиз кислотою вносять дві-три краплі розчинів: лакмусу, метилоранжу, фенолфталеїну. Учні з інтересом спостерігають зміну кольору розчину у двох гніздах планшетки. Спостереження записують.

При виконанні лабораторного досліду «Взаємодія кислот з металами» перед учнями ставиться мета дослідити взаємодію кислот із металами.

Для цього три пробірки поміщають мідь, цинк, магній і додають хлоридної кислоти. Учні записують спостереження і складають рівняння відповідних реакцій.

При виконанні цього досліду учням необхідно звернути увагу на те, що доливати кислоту потрібно у тому порядку, в якому розміщено метали. Спостерігаючи за хімічним експериментом, учні роблять висновок, що метали з кислотами реагують порізному.

Щоб з’ясувати, чому мідь не реагує з розчинами кислот, учням потрібно запропонувати скористатися підручником і ознайомитися з витискувальним рядом металів. Для більш ефективного проведення хімічного експерименту потрібно також використовувати опорні конспекти, це дає можливість учням самостійно виконувати лабораторні досліди. Маючи їх під рукою, кожен учень може уточнити умови експерименту, уникаючи при цьому можливих помилок.

Експериментальні роботи не лише розвивають інтелектуальні та дослідницькі здібності дитини, а й виховують у неї відповідальність, бережливість, охайність, здатність доводити роботу до кінця, сприяють закріпленню інтересів, стимулюють урівноваженість та зосередженість, формують екологічну грамотність. З огляду на це вчителям потрібно розширювати поле діяльності учнів. Тому Новосельська Н.В. дає  їм можливість працювати з різними речовинами, приладами, колекціями, самостійно проводити досліди, зрозуміло, під контролем вчителя .

3. Розв’язування задач

У шкільному курсі хімії розрахунковій задачі відведено досить важливе місце. Різноманітні навчальні задачі, які використовуються у навчанні, мають дуже велике значення як метод, який сприяє поглибленню, запам’ятовуванню і перевірці засвоєних знань учнями.

При її розв’язанні забезпечується:

• Вироблення оптимальної методики підходу до теоретичного обґрунтування умови задачі;
• Єдність навчання, розвитку, виховання учнів;
• Закріплення правил, термінів, законів, рівнянь, осмислення зв’язку фізичних величин, політехнічну підготовку учнів;
• Конкретизація, систематизація, зміцнення і перевірка знань школярів;
• Поєднання теорії з практикою, вміння втілювати свої знання у життя;
• Розвиток логічного мислення, активізація розумової діяльності, виховання ініціативності, самостійності, уважності;
• Ілюстрація хімічних закономірностей, принципів хімічної технології, хімізації народного господарства, продуктивності апаратів, якості та виходу готового продукту.

За навчальними цілями і змістом задачі природничо-наукового характеру не однорідні. Одні стимулюють більш глибоке засвоєння теоретичних питань, зокрема законів, тому їх слід віднести до групи теоретичних задач; другі допомагають школярам глибше осмислити практичні питання і отже можуть бути віднесені до групи практичних задач; треті об’єднують в собі і теоретичні і практичні запитання і забезпечують одночасне вдосконалення і теоретичних і практичних знань учнів .

Для виконання задач як ефективного методу навчання, які розвивають мисленеві здібності школярів, необхідні певні умови. По-перше, наявність запасу опорних знань, по-друге, осмислення кожним школярем мети задачі; по-третє, ясність прийомів розв’язування задач. Виконання вказаних умов забезпечує вчителю підпорядкувати всі процеси психічної діяльності кожного школяра наміченому мети у задачі, дозволяє простежити ці процеси і керувати ними, вести школярів до здійснення поставленої мети і тим висновкам, які випливають з цілеспрямованого вирішення задачі.

При навчанні розв’язування задач на уроках хімії пропоную інструкції такого змісту:

1. Прочитайте умову задачі, повторіть її своїми словами, уясніть, що дано і що треба знайти.
2. Коротко запишіть умову задачі, користуючись знаннями хімічної мови. Запишіть необхідні формули і рівняння реакцій. Зверніть увагу на правильність вибору фізичних величин і їх одиниць.
3. Продумайте рішення задачі. Використовуйте найбільш простий і короткий спосіб розв’язання. Якщо можна, розв’яжіть задачу кількома способами.
4. Напишіть розв’язання задачі, зробіть пояснювальні записи до рівнянь задачі. Випишіть відповідь.
5. Зробіть прикидку, перевіряючи правильність отриманої відповіді. При розв’язуванні різними способами відповідь завжди повинна бути однаковою.

Розв’язування задач на уроках не відбувається у відриві від основної мети уроку. Добираються  такі задачі, щоб вивчений матеріал набув певного висвітлення, розкриття, поглиблення, щоб розв’язування задач сприяло досягненню мети уроку. Вибір задач для самостійної роботи, звичайно визначається змістом матеріалу, який вивчається. Наприклад, якщо на уроці вивчається теоретичне питання, то добираються такі вправи, які вимагають застосування абстрактних понять під час пояснення конкретних явищ, наприклад: пояснити новий факт, аналогічний вивченим; передбачити властивості певної речовини, знаючи загальну закономірність, та ін. Коли ж на уроці вивчаються властивості речовин, для закріплення пропонуються  якісні задачі, наприклад: на розпізнавання вивчених речовин, на встановлення генетичного зв’язку речовин з іншими сполуками, на передбачення можливих реакцій певної речовини з іншими речовинами тощо. Якщо темою уроку є застосування і добування речовин, то для закріплення організувується самостійна робота з розв’язання розрахункових задач виробничого змісту, які містять відомості про місцеві виробничі об’єкти.

4. Робота з підручником

На протязі багатьох років вивчалися різні аспекти самостійної роботи учнів з підручником з використанням технічних засобів навчання, хімічного експерименту, вправ і т.д.

Необхідність використання в навчальному процесі самостійної роботи учнів з підручником не викликає сумніву. Вона виробляє навики самостійної роботи з книгою, розвиває вміння складати план, вибираючи головне з прочитаного, дозволяє краще зрозуміти і запам’ятати зміст навчального матеріалу .

При самостійній роботі з підручником на уроці з’являється можливість тут же вияснити в учителя все незрозуміле, в класі створюється піднесений робочий настрій, який згуртовує всіх учнів на чітке виконання конкретного завдання.

На своїх уроках найбільш ефективно використовую такі інтерактивні методи:

1. Метод «Мікрофон» застосовує на етапі актуалізації опорних знань учнів або на етапі закріплення вивченого матеріалу:

• Тема «Насичені вуглеводні». Питання до учнів: «Як ви вважаєте, зрозумівши будову молекули метану та його гомологів, алкани є хімічно активні речовини чи ні? Відповідь мотивуйте».Передаючи мікрофон, учні обгрунтовують власну відповідь.
• Тема «Загальні властивості металів». Питання до учнів: «В якому вигляді можуть знаходитись метали у природі? Чому? Обгрунтуйте власну відповідь».
• Тема «Фенол».Питання: «До якого класу речовин за будовою молекули ви б віднесли фенол?» – етап вивчення нового матеріалу. На етапі закріплення вивченого: «Чим подібний фенол за властивостями до аренів, чим відрізняється від них? Чим подібний за хімічними властивостями фенол до одноатомних спиртів, чим відрізняється від них?». Провівши попередньо дослідження , учні обгрунтовано дають відповіді на ці питання.
• Тема «Глюкоза як представник моносахаридів».

« Формула глюкози C₆H₁₂O₆. Які, на вашу думку, відомі функціональні групи характерні для глюкози, скільки їх може бути і, відповідно, властивості яких речовин вона може проявляти?».

2. Метод «Мозковий штурм» застосовую на етапі уроку – актуалізація опорних знань учнів. Цей метод базується на використанні знань учнів, здобутих на попередньому уроці; він потребує від них короткої, швидкої точної відповіді, передбачає вислуховування ідей без їх обговорення.

• Тема «Розчини». Питання до учнів:

З чого складається розчин?

Як називається речовина, яка розчиняє інші, яка розчиняється?

Від яких чинників залежить розчинність?

Як називаються речовини – солі, які містять воду в кристалічному стані?

Як називається розчин, у якому при даній температурі речовина більше не  може розчинятися?

Як називається розчин, у якому багато розчинника? …

• Тема «Ненасичені вуглеводні».

Яка загальна формула алкенів?

Складіть формулу гексену, пропену, октену, пентену…

Яку форму має молекула етилену в просторі?

Який характер зв’язків між атомами Карбону в молекулі ацетилену?

Який валентний кут  НСС у молекулі ацетилену?

Чи зустрічаються ненасичені вуглеводні у природі? Чому?

3. «Метод -прес» використовую на етапі вивчення нового матеріалу. Учні дають відповіді на поставлені питання, аргументуючи їх:

• Тема « Будова твердих речовин. Типи кристалічних граток». Питання: «Якими властивостями повинні характеризуватись речовини з атомними, йонними, молекулярними кристалічними гратками? Наведіть конкретні приклади».
• Тема «Електроліти і неелектроліти» – демонструються досліди з електропровідності розчинів: дистильованої, водопровідної води, твердої кухонної солі, її розчину, розчину хлоридної кислоти. Питання: «Чому одні з цих розчинів проводять електричний струм, інші – ні?».

4. Робота в малих динамічних групах. Цей метод використовую на етапі вивчення нового матеріалу і закріплення його. Найкраще – на цілому уроці узагальнення і систематизації знань. Клас ділиться на 2 – 3 групи, у кожній з них є учень -«консультан», решту готуються бути «спікерами» (доповідачами). За допомогою «консультанта» група почергово виконує декілька завдань з вивченого матеріалу, потім «спікери» проектують на дошці схеми, діаграми, рівняння, пояснюючи їх. За вірні відповіді «спікерів» своєї групи «консультант» добавляє собі до залікового ще 2 бали, «спікери» – 1 бал. Якщо допускаються помилки – відповідно 1 бал, 0,5 бала. Заліковий урок проводиться наступним у формі тестування.

• Тема «Корозія металів». Заздалегідь приготовлені п’ять дослідів, які демонструють корозію залізного цвяха в присутності різних реагентів. Групи, переміщаючись по класу, аналізують отримані результати, потім обговорюють їх.

У своїй практичній діяльності ставлю перед собою завдання вчити учнів логічно мислити, аналізувати, пояснювати, порівнювати. Глибокі знання з такого предмета, як хімія, потрібні не кожному учневі, адже з цією наукою поєднають своє життя не всі наші вихованці. Тому й вивчати неорганічні й органічні речовини допомагаю своїм учням на більш практичному рівні, потрібному їм для життя, отже формувати в учнів на уроках хімії життєві компетентності.

5.„Метод проектів”.  Можна запропонувати при розгляді узагальнюючої теми „Роль хімії в житті суспільства”.

Проектування орієнтоване передусім на самостійну діяльність учнів – індивідуально, парну або групову. Для розвязання конкретної проблеми вони, з одного боку, повинні виконати велику пошукову роботу, а з іншого – інтегрувати знання з інших дисциплін. Тут великого значення набуває робота з матеріалами періодичних видань, додатковою науковою літературою та індивідуальна робота учнів у системі Інтернет.

Можна запропонувати такі теми учнівських проектів

1. Екологія атмосфери. Автотранспорт і шкідливі викиди в атмосферу. Як їх позбутися?
2. Хімія і енергетична проблема. Геліоустановка дає змогу за допомогою алюмінієвих дзеркал, що відбивають сонячну енергію, добути гарячу воду водяну пару та електроенергію. Яку конструкцію гелеоустановки ви могли б запропонувати?
3. Хімія у повсякденному житті. Запропонуйте хімічні процеси, за допомогою яких можна усунути накип з поверхні чайника. Складіть відповідні рівняння реакцій.

„Захист проектів” – це теж можна вважати інтерактивною технологіею. Учні повинні прозвітувати про виконану роботу, сформувати висновок щодо досягнення поставленої мети та очікуваних результатів.

6.„Хімічні розваги”

Головоломка 1

		1				Н
		2
	3
4
	5
		6
		7

1. Російський учений, який синтезував анілін. 2. Продукт, який утворюється під час приєднання води до гомологів ацетилену. 3. Полімер який називають „органічна платина”.                              4. Технічна назва 2-метилбутадієну.                                                              5. Органічний газ, який сприяє швидкому дозріванню овочів та фруктів.                                                                                      6. Насичений вуглеводень, гомолог пентану.                                 7. Болотний газ.

Відповіді:1.Зінін    2.Кетон 3.Тефнол 4.Ізопрен5. Етилен  6.Бутан  7.Метан

Головоломка 2

1Б
2	Е
3		Н
4			З
5				О
6					Л

 

 

 

 

1. Порядок сполучення атомів у молекулах.
2. Німецький хімік, щовперше запропонував структурну формулу бензену (бензолу).
3. Насичений вуглеводень.
4. Продукт перегонки нафти.
5. Перший гомолог бензену (бензолу)
6. Тринітротолуол.

Відповіді:

1.Будова   2.Кекуле 3.Пентан 4.Бензин  5.Толуол  6.Тринітротолуол

Хімічний чайнворд

Грають 2-ві команди. Ведучий називає будь-який елемент (наприклад, Сульфур) і показує його клітинку в таблиці Д. Менделєєва. Представник однієї з команд, до якої звертається ведучи, повинен назвати хімічний елемент (Радон), який розпочинається на ту літеру, на яку закінчився попередній елемент.

За В. Сухомлинським:”Сильним досвідченим стає педагог який вміє аналізувати свою працю. Ефективні засвоєння учнями навчальної інформації підвищується в разі усвідомлення ними систематичності в впровадження фронтальних поточних форм контролю”. Такою формою контролю в системі особистнісно зорієнтованого навчання є хімічні диктанти.

Відповідно до теми хімічні диктанти поділяються на:

– тренувальні;  – контрольні;  – закріплювальні; – систематизаційні.

Їх можна використовувати на таких етапах уроку:

1) на початкууроку:

– для формування певних навичок (наприклад, складання формул речовин за назвами);

– для здійснення оперативного контролю засвоєння учнями навчального матеріалу;

2) перед поясненням нового матеріалу з метою актуалізації опорних знань;

3) після пояснення нового матеріалу з метою його осмислення та систематизації.

За формою написання хімічні диктанти поділяються на:

1) вибіркові (графічні);

2) фразеологічні;

3) формульні;

4) логічно-ланцюжкові.

Контрольний або систематизаційний диктант може бути запропонований у кількох варіантах. Оцінивши всіх учнів, можна виставити оцінки в журнал.

Якщо диктант закріплювальний, тобто виконується після пояснення нової теми, то учні самі оцінюють свою роботу. Для цього їх ознайомлюю із критеріями оцінювання і за допомогою кодоскопу або малюнка на дожці даються правильні відповіді. Оцінок в цьому разі в журнал не виставляють.

Як відомо, провідною діяльністю учнів 8 – 9-х класів є міжособистісне спілкування та професійне самовизначення, намагання зайняти своє місце в житті. У результаті спільної діяльності учнів відбувається формування внутрішніх та соціальних мотивів навчання як на уроках, так і в позаурочній роботі. Тому, використовую такі педагогічні засоби, які спрямовані на різноманітні способи взаємодії з іншими учнями: встановлення контакту, вибір певної соціальної позиції у відносинах з оточенням, отримання, їх схвалення.

Мінімум цілісних знань із хімії, отриманий на основному ступені освіти як найбільш масової, необхідний кожній людині для розумного використання речовин, забезпечення безпеки життєдіяльності в сучасному світі. Саме тому я розглядаю хімічну освіту, отриману у школі, не лише як обов’язків компонент загальної освіти, але й як невід’ємну частину загальної культури людини.